У житті кожної людини є декілька  важливих етапів , навчання в школі один з них.  Космонавт ,банкір ,льотчик, артист ,токар, моряк, двірник, лікар - усі вони родом  з дитинства , родом зі шкільних років. Усі колись сиділи за партами, писали контрольні і складали іспити.

          Споруда нашої школи є архітектурною пам’яткою. Це приміщення  колишньої земської школи . Але достеменно невідомо коли  воно було побудовано . Можна лише припустити, що будівництво відбувалося до 1917 року, так як земства існували і активно діяли до революції. Як стверджують старожили, школа в селі існувала ще в ХІХ ст. і діти заможних селян могли здобути чотирикласну освіту. Про належність приміщення до земських будинків свідчать такі факти.

1.    Земські школи були одно-, дво-, три-, і чотирикласними. Мали великі і високі класи , добре освітлені через чималі ще й трапеційної форми вікна. Поземні плани будинків мали обриси подібні до літери Г чи П, тобто були вирішені ,як тоді казали – глаголем або покоєм. З другого боку прилучали один або два флігелі, в яких розташовували вчительську , читальню, квартири для вчителів.

2.    Школи були збудовано в українському стилі. Цей стиль утверджував нашу рідну традицію . На будинку  є цегляні мережки на стінах. Ці орнаменти задумано дуже технологічно, так що цеглу не треба було розколювати або підтесувати.

3.    Трикласні школи мали башточки. Ці споруди відігравали значну роль, бо вони утверджували школу в силуеті села і певним чином підкреслювали, що саме школа переймає на себе функції головної споруди села. Вони  виступили символами оборони своєї рідної школи, свого народу.

          Отже, виходячи з цих фактів можна з упевненістю стверджувати, що приміщення школи ( крило від дороги ) і є будинком трикласної земської школи.

          З розповідей старожилів дізнаємося , що у школі здобували початкову освіту. Головне було навчитися читати і писати. А потім заможніших дітей відправляли навчатися у місто.

           Ситуація змінилася з приходом більшовиків до влади. Бажаючих навчатися було багато ,тому постала проблема у використанні інших приміщень для навчання. Так з’явилися школи на піску ,на хуторі Роєво, на Заборі. Дітей у школі було багато. Після закінчення школи випускники йшли працювати у місцеві колгоспи або на вагоноремонтні майстерні , що у Крюкові.

Мирне життя скінчилося 22 червня 1941 року. Учні школи перебували на літніх канікулах коли розпочалася війна. Та все ж була надія , що у вересні школа знову прийме дітей. Та село Кам’ яні Потоки було окуповане гітлерівцями. У приміщенні школи був відкритий німецький госпіталь , що приймав поранених гітлерівців із фронту .

       Після звільнення села , у листопаді 1943 року, гостро постало питання навчання дітей. І вже у вересні 1944 року школа прийняла учнів. Умови навчання були тяжкими: у дітей не було підручників, чорнила, в класах було холодно, не вистачало педагогів. Але і учителів , і дітей об’єднувало одне: вчити і вчитися , щоб допомогти державі знищити ворога.

        До першого класу 1944 року було прийнято 25 учнів. Всі класи були переповненні , тому навчання проводилося у дві зміни. У школі діяли піонерська та комсомольська організації.

         У 1947 році до села приїхав Оксак Іван Павлович. Його ж і було призначено директором семирічної школи. У село разом з чоловіком приїхала і дружина – Галина Дем’янівна. Навчанню дітей вона віддала все своє життя . Надзвичайно багато корисної інформації надала нам саме Галина Дем’янівна.                                                                                                               

          Влітку 1952 року учителі і батьки приймали активну участь у будівництві другого крила школи.

          1 вересня 1951 року  наша школа стала середньою і до 8 класу зараховано 36 учнів.         

         У 1954 році відбувся перший випуск учнів 10 класу Кам’янопотоківської середньої школи. Атестат зрілості отримали 28 учнів , 55- прослухали повний курс семирічної школи і отримали свідоцтва.

         За роки існування Кам’янопотоківської середньої школи золоту медаль одержали 31 учень, ще 12 було нагороджено срібними. Про все це ми дізналися з книг наказів директорів школи.

           У після воєнні роки держава приділяла велику увагу навчанню дітей. Тому невстигаючі учні залишалися на повторний курс , отримували роботу на осінь. Багатьох учнів відраховували, як переростків ,тих хто працював у колгоспі , через хворобу та віддаленість від школи. Але більшість учнів з відповідальністю ставилися до навчання , про що свідчать накази директора школи  де висловлювалася подяка учням ,що мали високі показники знань.